До уваги десятикласників!

Шановні! Пропоную для змістовної підготовки до тематичного оцінювання опрацювати узагальнюючі матеріали з тем: «Перша світова війна», та «Облаштування повоєнного світу»

1.Причини війни

1. Загострення протиріч між провідними країнами світу внаслідок нерівномірного розвитку.

2. Гонка озброєнь.

3. Наростання революційного та національно-визвольного рухів.

Воюючі сторони

1. Антанта (Велика Британія, Франція, Росія).

2. Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).

2.Плани країн

Німеччина: покінчити з британським пануванням на морі, захопити англійські колонії;

захопити економічно розвинені райони Північно-Східної Франції;

відірвати від Росії Прибалтику, «Донську область», Крим і Кавказ.

Англія: зберегти свої колонії і панування на морі.

Франція: повернути  Ельзас та Лотарингію, приєднати лівий берег Рейну та Саарський вугільний бассейн.

Росія: приєднати Східну Галичину, Буковину, Закарпаття та оволодіти чорноморськими протоками Босфором та Дарданеллами.

Австро-Угорщина: приєднати Волинь, Поділля

Привід до війни. Вбивство 28 червня 1914 в місті Сараєво (Боснія) спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда.

3.Початок війни

Підбурювана Німеччиною, Австро-Угорщина 28 липня оголосила війну Сербії;

1 серпня Німеччина оголосила війну Росії;

3 серпня – Німеччина оголосила війну Франції і Бельгії;

4 серпня Великобританія оголосила війну Німеччині.

Особливості війни

1. Наявність фронтів (Західний, Східний,Балканський, Італійський).

2. Відсутність наступальної зброї (Нові види зброї: Загородження з колючого дроту; Протипіхотні міни; Кулемети; Танки; Великі гармати; Отруйні гази; Авіація; Підводні човни; Загороджувальні міни; Окопи)

3. Затяжна, виснажлива війна (Неприступна оборона; Пандемія грипу)

4.Головні події війни

1914 р. Німецький наступ. Битва на Марні. Східний фронт, Балканський фронт, Кавказький фронт

Зміни серед учасників коаліцій

Антанта: Велика Британія; Франція; Росія; Сербія + Італія; Румунія; Греція; США.

Четверний союз (Троїстий союз, Центральний блок): Німеччина; Австро-Угорщина + Туреччина; Болгарія.

1915 р.

 Дарданелльська операція - лютий-квітень;

Іпрська битва – весна;

Відступ російської армії.

1916 р.

Верденська битва - лютий-грудень;

Ютландська битва - 31 травня-1 червня;

Брусиловский прорив - червень-серпень;

Битва на Соммі - липень-листопад.

1917 р.

Вступ у війну США. 6 квітня 1917 р. США офіційно оголосили війну Німеччині, а влітку 1918 р. американські війська з’явилися на Західному фронті
Вихід Росії з війни

1918 р.

Брестський мирний договір. Згідно із Брестським договором, Радянська Росія визнала за Німеччиною територію Прибалтики, Польщі, частково Білорусі. Вона зобов'язувалась відмовитись від претензій на Фінляндію, передати Туреччині Каре, Батум, Ардаган, укласти мир з Українською Центральною Радою, роззброїти флот, відновити старий торговельний договір із Німеччиною, виплачувати їй репарації в розмірі 6 млрд. марок.

Зростання пацифістських настроїв. Позиція пацифістів, які відкидали війну як засіб розв'язання міжнародних конфліктів взагалі, здобувала все більшу кількість прихильників на тлі світової війни, яка ще тривала.

5.Закінчення війни

Німецькі війська знову опинились на «лінії Зігфріда», від якої вони розпочинали війну.

Розпад Центрального блоку. 29 вересня 1918 р. із країнами Антанти підписала перемир'я Болгарія,  30 жовтня - Туреччина, 3 листопада - Австро-Угорщина.

Комп'енське перемир'я. Рано-вранці 11 листопада (918 р. в салон-вагоні штабного поїзда головнокомандувача військ Антанти маршала Ф.Фоша, у Комп'єнському лісі, представники збройних сил Німеччини підписали угоду про перемир'я.

Підсумки війни

1.     Масштаби війни (Тривала 4 роки 3 місяці і 10 днів (з 1 серпня 1914 р. по 11 листопада 1918 р.); Брали участь 33 країни; Мобілізовано близько 73,5 млн. Чоловік; Понад 10 млн. було вбито і 20 млн. Поранено).

2.     Вплив на економіку (Вартість війни в 359,9 млрд. доларів золотом; Загальне розладнання економіки).

3.     Вплив на світогляд (Знецінення людського життя).

Облаштування післявоєнного світу

1. Паризька мирна конференція
18 січня 1919 р, президент Франції Р.Пуанкаре офіційно відкрив Паризьку мирну конференцію. Всі важливі питання вирішували представники США, Франції, Англії, Японії та Італії. Радянська Росія не була представлена на Паризькій конференції.

2. Версальський договір

Версальський мирний договір, який офіційно завершив Першу світову війну, був підписаний у Версалі (що за 18 км від Парижа) 28 червня 1919 р. Німеччиною з одної сторони, і «союзниками та об'єднаними державами», які отримали перемогу, з іншої.
Сенат США відмовився від ра­тифікації Версальського договору через небажання США зв'язувати себе участю в Лізі Націй.

Основні положення договору.

а) Перерозподіл територій.
Франція. Загарбані Німеччиною в 1870 р. французькі провінції Ельзас і Лотарингія повертались Франції. Їй також передавались руд­ники Саарської області.
Німеччина. Союзники окупували ліве узбережжя Рейну. Зона на схід від Рейну на 50 км підлягала повній демілітаризації.
Бельгія. Бельгія отримала округи Ейпен і Мальмеді.
Данія. До Данії переходила північна частина Шлезвігу.
Польща. Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної і Східної Пруссії, частину Верхньої Сілезії. Ґданськ (Данциг) отримав статус «вільного міста» під управлінням Ліги Націй.
б) Перерозподіл колоніальних володінь. Німецькі колонії Того і Камерун перейшли відповідно до Англії і Франції. Англія отримала також Танганьїку (колишню Німецьку Східну Африку), Бельгія - Руанду та Урунді (нині - Бурунді). За Японією були закріплені Маршаллові, Маріанські та Каролінські острови в Тихому океані, а також китайська область Цзяочжоу і концесія в Шаньдуні.
в) Репарації. За умовами Версальського договору винуватцями війни були оголошені Німеччина та її союзники. Їм було призначено виплату репарацій у сумі 132 млрд. золотих марок. Франція отримала 52%, Англія - 22%, Італія - 10%.
г) Демілітаризація. Німеччини. Версальський договір забороняв загальну військову повинність у Німеччині, не дозволяв їй мати підвод­ний флот, військову і морську авіацію. Кількісний склад армії, який фор­мувався на основі вільного найму, не міг перевищувати 100 тис. чоловік.

3. Створення Ліги Націй

Згідно з Статутом, основна мета нової організації була визначена як «розвиток співробітництва між народами і гарантування миру та безпеки». Провідна роль у її діяльності належала Англії та Франції.
Основними органами Ліги Націй були Асамблея, Рада та Секретаріат. Місцем для перебування цих органів була вибрана Женева. Держави мали право вийти з Ліги Націй за власним бажанням, вони також могли бути виключені з неї через будь-які серйозні причини.

4. Мирні договори із союзниками Німеччини

Договір з Австрією. За умовами Сен-Жерменського договору з Австрією, підписаного 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська монархія припинила своє існування.
Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія та Мора­вія стали частиною нової держави - Чехословаччини, Буковина пере­давалась Румунії. Австрія могла мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників. Заборонялось об'єднання Австрії та Німеччини.
Договір з Болгарією. Підписаний 27 листопада 1919 р. в Нейї. Частина її території відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців, а також Румунії. Південна Добруджа лишилась у складі Румунії, Болгарію позбавили виходу в Егейське море. Чисельний склад армії обмежувався кількістю до 20 тис. чоловік.
Договір з Угорщиною. 4 червня 1920 р. у Великому Тріановському палаці Версаля було підписано мирний договір із Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка й західна частина Банату передавались Королівству сербів, хорватів і словенців; Трансільванія та східна частина Банату - Румунії; Словаччина і Закарпатська Україна - Чехословаччині. Угорщина могла мати армію до 35 тис. чоловік і повинна була сплачувати репарації переможцям.
Договір із Туреччиною. Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., зафіксував поділ Османської імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансіорданію, Ірак, Сирію, Ліван та інші території).

5. Українське питання на конференції

Керівники Центральної Ради домагались офіційного визнання Ан­тантою УНР. Проте Антанта щодо Укра­їни проводила двоїсту політику.

6. Вашингтонська конференція

Суперництво великих держав на Далекому Сході. Після завершення війни стало вагомішим значення далекосхідних ринків для американських підприємців та банкірів. Цьому сприяло офіційне відкриття в 1920 р. Панамського каналу, який набагато ско­ротив морський шлях між портами США і Далеким Сходом.
Вашингтонська конференція. Конференція проходила з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У роботі конференції брали участь представники США, Англії, Китаю, Японії, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії і Португалії. Делегації РРФСР і Далекосхідної республіки не були допущені на конференцію.
Договір чотирьох держав. Підписаний 13 грудня 1921 р. Свої підписи під ним поставили представники США, Великої Британії, Франції та Японії.
Він передбачав спільний захист сторонами, які уклали договір, «те­риторіальних прав» на Тихому океані.
Договір п’яти держав. (США, Великої Британії, Японії, Франції та Італії) був підписаний 6 лютого 1922 р. «Про обмеження морських озброєнь» встано­влював співвідношення тоннажу лінійних кораблів та авіаносців для США, Великої Британії, Японії, Франції, Італії в пропорції 5:5:3:1,75:1,75. Також було ухвалене рішення, згідно з яким забороня­лось будувати лінкори водотоннажністю понад 35 тис. тонн.
Договір дев'яти держав. Договір дев'яти держав (США, Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) був направлений на дотримання принципу «відкритих дверей» і «рівних можливостей» в Китаї і спрямований проти домагань Японії на монопольне панування в цій країні. Він був підписаний 6 лютого 1922 р.

Перегляд повоєнних договорів у двадцятих роках

1. Незадоволення окремих країн післявоєнним поділом територій і сфер впливу
Кабальні умови для нових держав. Окремі держави (Німеччина, Японія, Італія, Чехословаччина, Коро­лівство сербів, хорватів і словенців, Румунія та інші) опинилися в тако­му становищі, яке не могло не примусити їх боротися проти цій системи. Окремо стояло питання про Радянську Росію.

2. Генуезька конференція

Для вирішення економічних і фінансових питань у післявоєнному світі була скликана міжнародна конференція в Генуї (Італія), яка працювала з 10 квітня по 19 травня 1922 р. за участю представників 29 держав, в тому числі Німеччини, Австрії, Угорщини й Болгарії. Офіційною метою конференції був пошук заходів для «еконо­мічного відновлення Центральної та Східної Європи». Проте на її засі­даннях переважало так зване «російське питання».
Пред'явлена сума збитків від інтервенції (39 млрд. золотих карбо­ванців) значною мірою перевищувала борги царської Росії і Тимчасо­вого уряду (18 млрд. 496 млн. золотих карбованців). Ця пропозиція не влаштовувала західні країни, і конференція припинила свою роботу.

3. Німецько-радянське дипломатичне, економічне і військове співробітництво

Рапалльський договір. Не зустрівши в Генуї взаєморозуміння з учасниками конференції, опинившись у дипломатичній і політичній ізоляції, РРФСР і Німеччина в містечку Рапалло, поблизу Генуї, 16 квітня 1922 р. уклали між собою сепаратний договір про відновлен­ня дипломатичних відносин, взаємну відмову від претензій, налаго­дження торгово-економічних зв'язків.
Розширення співробітництва. Німеччина отримала можливість розташувати на території Радян­ської Росії навчальні й випробні центри. Проігнорувавши Версальський мирний договір, збройні сили Німеччини готували своїх військо­вих пілотів у Липецьку, танкістів - поблизу Казані. А поблизу Москви, у Філях, збирались німецькі «юнкерси».

4. Рурський конфлікт. План Дауеса

Рурська криза. На кінець 1922 - початок 1923 рр. суперечності між Німеччиною і країнами-переможницями загострились. Найгострішим було питання про репарації.
У січні 1923 р. Франція і Бельгія окупували територію Рурського вугільного басейну і Рурської області. У відповідь на репресії окупаційної влади населення Руру розпочало пасивний опір у формі саботажу і страйку.
Криза мала міжнародний характер, під час якої ні США, ні Велика Британія не підтримали Францію не ба­жаючи її лідерства в Європі. Франція змушена була вивес­ти свої війська (як і Бельгія) і дати згоду на перегляд репараційних зобов'язань Німеччини.
Лондонська конференція. Прийняття плану Дауеса. За цих умов у липні 1924 р. в Лондоні була скликана конференція, яка схвали­ла доповідь, опрацьовану комісією експертів під керівництвом амери­канського банкіра Ч.Дауеса (план Дауеса), який у 1925 р. став віце-президентом США.
План був розрахований на те, що німецькі підприємства і фірми перенесуть свою зовнішньоекономічну діяльність у Східну Європу і, перш за все, в СРСР. США, Велика Британія і Франція мали намір позбутися потенційного конкурента в Європі.
План Юнга. Другий репараційний план для Німеччини був прийнятий у 1929 р. і мав назву «план Юнга», оскільки головою ство­реного комітету експертів у справах вирішення репара­ційних питань став відомий американський бізнесмен О.Юнг.

5. Найважливіші рішення Гаазької, Лозаннської та Локарнської конференцій

Гаазька конференція. Гаазька конференція з фінансово-економічних питань була проведена з 15 червня по 20 липня 1922 р. в м. Гаазі (Нідерланди). У її роботі брали участь представники всіх країн учасниць Генуезької конференції, окрім Німеччини.
Гаазька конференція повинна була обговорювати претензії захід­них країн до радянської держави, пов'язані з націоналізацією майна іноземних власників та анулюванням боргів царського та Тимчасово­го урядів, а також питання про кредити РРФСР.
Взаємні претензії призвели до того, що конференція в Гаазі не при­йняла, власне, ніяких рішень і завершилась безрезультатно,
Лозаннська конференція (1922-1923). Лозаннська конференція була скликана в Лозанні (Швейцарія) з метою врегулювання становища на Близькому Сході після провалу інтервенції військ Великої Британії та Греції в Туреччині і перемоги Кемалістської революції в цій країні.
Конвенція про Чорноморські протоки передбачала демілітаризацію зони проток і в той же час припускала вільний перехід через Босфор і Дарданелли не лише торго­вельних, але й військових кораблів будь-якої країни світу. Було прий­няте рішення про евакуацію з території Туреччини англійських військ.
Локарнська конференція. На 1925 р. загострились німецько-французькі суперечності. Для вирішення цих та інших питань була скликана Локарнська конференція (5-16 жовтня 1925 р.), у якій взяли участь представники Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Польщі й Чехословаччини.
Локарнська конференція прийняла Рейнський гарантійний пакт, який забезпечував недоторканність кордонів між Францією, Бель­гією, Німеччиною. Франція і Бельгія зобов'язувались не вдаватися до війни з Німеччиною. Велика Британія та Італія виступали головни­ми гарантами Локарнської угоди. Проте гарантії не поширювалися на кордони Німеччини з Чехословаччиною та Польщею.
Німеччина вперше після війни була визнана рівноправним парт­нером.

6. Значення пакту Бріана-Келлога

Проблеми роззброєння. У 20-ті рр. відбувались два суперечливих і несумісних процеси: прагнення до роззброєння і шалена гонка озброєнь, яка задовольняла інтереси великого капіталу і приносила йому величезні прибутки.
Ініціатива Франції. Міністр закордонних справ Франції А.Бріан зробив спробу поліпшити відносини з Німеччиною.
Позиція США. В кінці 1927 р. Ф.Келлог дав згоду на пропозицію А.Бріана, але при ньому висловився за підписання не двостороннього, а багатостороннього договору.
Окрім того, багатосторонній договір збігався із бажанням США створити паралельну і навіть супротивну Лізі Націй організацію.
Підписання пакту Бріана-Келлога. Подальші переговори завер­шились 27 серпня 1928 р. підписанням в Парижі договору між США, Великою Британією, Францією, Німеччиною, Італією, Японією та іншими державами (всього договір підписали представники 15 країн). Договір, який називають пактом Бріана-Келлога, про­голошував відмову від війни як знаряддя національної політики, ви­знавав за необхідність вирішення суперечностей і конфліктів за допо­могою мирних засобів.
Невдовзі пакт підписали представники 69 держав (серед них і СРСР). З ним пов'язували надії на створення системи колекти­вної безпеки і запобігання війні.

Словник термінів

Антанта (франц. — «Сердечна згода») — блок європейських держав (Великобританія, Франція, Російська імперія), який сформувався в 1904-07 для боротьби проти т.зв. Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, виник в 1879—1882). Згодом назва «Антанта», крім основних держав, що воювали проти Німеччини та її союзників, поширилась ще на 22 країни — США, Японію, Румунію, Китай, Грецію, Португалію та ін.

Бліцкриг (нім. Blitzkrieg — блискавична війна) — створена на початку XX століття теорія ведення швидкоплинної війни, відповідно до якої перемога досягається в строки, що обчислюються днями або місяцями, перш ніж супротивник зуміє відмобілізувати і розгорнути свої основні військові сили.

Демілітаризація - роззброєння, ліквідація у відповідності до міжнародного договору військових споруд на певній території, а також заборона маги на ній воєнну промисловість, тримати збройні сили.

Ліга Націй - перша міжнародна міждержавна організація, створена з метою розвитку співробітництва, досягнення миру і безпеки між народами на Паризькій мирній конференції в 1919-20.

Ініціатором її створення виступив президент США Вудро Вільсон. Згідно статуту Ліги Націй її засновниками вважались держави-переможці у Першій світовій війні 1914-18, а також новостворені країни Польща, Чехословаччина і Хіджас. Спочатку членами цієї організації стали 44 країни, пізніше кількість їх збільшилась до 52. Статут Ліги Націй включався як складова частина всіх післявоєнних мирних договорів. Основними органами Ліги Націй були: асамблея (збори) представників всіх членів організації, Рада Ліги, а також постійний секретаріат на чолі з генеральним секретарем. Місце перебування основних органів Ліги Націй - Женева.

План Дауеса - план економічного оздоровлення Німеччини після Першої світової війни.

У квітні 1924 р. американським банкіром Чарльзом Дауесом і британським міністром закордонних справ Джозефом Остіном Чемберленом було розроблено план економічного оздоровлення Німеччини, названий "планом Дауеса". У серпні того ж року його затвердила Лондонська міжнародна конференція.

План складався з трьох частин і мав на меті забезпечити сплату Німеччиною репарацій відновленням її господарства. Для цього, насамперед, потрібно було зміцнити німецьку марку і забезпечити виконання країною бюджету.

Умови "плану Дауеса"

1. Союзники виводять окупаційні війська з Руру

2. Німеччина щорічно сплачує певну суму репарацій (починаючи з 1 млрд марок за рік та збільшуючи до 2,5 млрд марок за рік у термін чотири роки)

3. Німецький державний банк має бути реорганізованим під проводом союзників

4. У джерела покриття репарацій мають бути включені прибутки держави за рахунок акцизних, митних та транспортних податків

5. США надають Німеччині значні позики (близько 800 млн. марок).

У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною — з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ.

План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд. марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.

Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

План Юнга (англ. Young Plan) — другий план репараційних виплат Німеччини після Першої світової війни, який замінив план Дауеса.

План передбачав деяке зниження розміру річних платежів (у середньому до 2 млрд марок), скасування репараційного податку на промисловість і скорочення обкладення транспорту, ліквідацію іноземних контрольних органів. Одним з найважливіших наслідків прийняття Плану Юнга було дострокове виведення окупаційних військ з Рейнської області.  План був прийнятий на Гаазькій конференції по репараціях 1929-30 рр. в якій брали участь Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Італія, Польща, Португалія, Румунія, Франція, Чехословаччина, Югославія і Японія. США офіційно не брали участь у роботі конференції, однак, будучи ініціатором плану Юнга, чинили тиск на учасників конференції, домагаючись прийняття цього плану. План був розроблений групою фінансових експертів на чолі з американським фінансистом Оуеном Юнгом і відображав інтереси приватних, перш за все американських кредиторів Німеччини.

На практиці план Юнга виконувався лише до липня 1931 (офіційно скасований в 1932). Однак його тяготи були використані націоналістичними політиками Німеччини для розпалювання в народі шовіністичних настроїв.

Репарація - відшкодування державою, яка розв'язала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу. Виплата репарацій передбачається після закінчення війни за мирним договором.

Сепаратний договір - договір, укладений однією або кількома державами без відома чи згоди своїх союзників, або окремо від групи держав-учасниць договору.

Чотирнадцять пунктів Вільсона («14 пунктів»). — проект мирного договору,  котрий завершує Першу світову війну, розроблений президентом США Вудро Вільсоном та представлений Конгресу 8 січня 1918 року.

(Це була зовнішньополітична програма Сполучених Штатів. Вона передбачала:

1. відкриту дипломатію;

2  свободу торгового судноплавства;

3. свободу торгівлі;

4. скорочення озброєнь;

5. врегулювання колоніальних питань;

6. евакуацію німецьких військ з території Росії, надання їй можливості самостійно визначати політику, вступи ти до співтовариства вільних націй;

7. звільнення й відбудову Бельгії;

8. повернення Франції Ельзасу та Лотарингії;

9. виправлення кордонів Італії відповідно до національних ознак;

10. автономію народам Австро-Угорщини;

11. звільнення й відбудову Румунії, Сербії та Чорногорії;

12. самостійність турецьких частин Османської імперії, автономію для її національних частин;

13. утворення незалежної Польської держави з виходом до моря;

14. створення загальної асоціації націй з метою надання взаємних та однакових гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності як великих, так і малих країн.